Оцінювання повсякденного функціонування

Перелік захворювань для отримання інвалідності в Україні: підстави, групи та порядок встановлення

Чому діагноз сам по собі не гарантує групу і що оцінює експертна команда з 2025 року

Важливо: матеріал має виключно інформаційний характер і не є медичною чи юридичною консультацією. Під час підготовки статті використано офіційні роз’яснення та нормативну інформацію з сайту Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ) та інших державних джерел. Актуальні умови встановлення інвалідності, переліки захворювань і порядок оцінювання можуть змінюватися, тому перед поданням документів рекомендуємо додатково перевіряти інформацію на офіційному сайті МОЗ України та в чинних нормативно-правових актах.

Багато людей шукають «перелік захворювань, за яких дають інвалідність в Україні». Однак важливо розуміти: наявність певного діагнозу сама по собі не завжди означає автоматичне встановлення інвалідності.

З 1 січня 2025 року в Україні замість системи МСЕК діє оцінювання повсякденного функціонування людини, яке проводять експертні команди лікарів.

Під час ухвалення рішення враховується не лише діагноз, а й те, наскільки захворювання, травма, вроджене порушення або анатомічний дефект обмежують здатність людини:

  • самостійно пересуватися;
  • обслуговувати себе;
  • орієнтуватися;
  • спілкуватися;
  • навчатися;
  • працювати;
  • контролювати свою поведінку;
  • виконувати інші дії повсякденного життя.

Тому дві людини з однаковим діагнозом можуть мати різний ступінь функціональних обмежень і, відповідно, різні результати оцінювання.

Водночас українським законодавством передбачені офіційні переліки діагнозів, станів, анатомічних дефектів і медичних втручань, які є підставою для направлення на оцінювання або дозволяють встановлювати інвалідність на певний строк чи без строку повторного оцінювання.

Як зараз встановлюють інвалідність в Україні

З 1 січня 2025 року медико-соціальні експертні комісії — МСЕК — більше не є основним органом, який ухвалює рішення про встановлення інвалідності.

Цю функцію виконують експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування людини.

Оцінювання проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1338 від 15 листопада 2024 року.

Основний принцип нової системи: оцінюється не лише захворювання, а вплив стану здоров’я на реальне життя людини.

Наприклад, експертна команда оцінює, наскільки людині складно:

  • ходити;
  • користуватися громадським транспортом;
  • самостійно вдягатися та їсти;
  • користуватися руками;
  • бачити або чути;
  • спілкуватися;
  • орієнтуватися;
  • працювати;
  • навчатися;
  • жити самостійно;
  • обходитися без постійної допомоги іншої людини.

Чи існує офіційний перелік захворювань для інвалідності

Так, але він влаштований складніше, ніж звичайний перелік діагнозів.

Постановою КМУ №1338 передбачено кілька окремих переліків.

Зокрема, існують:

  • діагнози, наявність яких є підставою для направлення на оцінювання повсякденного функціонування;
  • медичні втручання, після яких людину може бути направлено на таке оцінювання;
  • анатомічні дефекти та незворотні захворювання, за яких інвалідність може встановлюватися без строку повторного оцінювання;
  • онкологічні та онкогематологічні захворювання з несприятливим прогнозом;
  • тяжкі хронічні захворювання та стани, за яких інвалідність встановлюється на п’ять років.

Тому вислів «перелік захворювань для отримання інвалідності» слід сприймати не як список діагнозів, що автоматично гарантують певну групу, а як систему медичних і функціональних критеріїв.

Які захворювання можуть бути підставою для встановлення інвалідності

Розглянемо основні групи захворювань і станів.

Ампутації та відсутність кінцівок

Ампутації належать до станів, які безпосередньо впливають на функціонування людини.

Підставою для направлення на оцінювання є різні види ампутацій та екзартикуляцій.

Зокрема, можуть враховуватися:

В офіційних критеріях направлення окремо зазначено набуту втрату кінцівок на різних рівнях. Однак конкретна група інвалідності залежить у тому числі від рівня ампутації, стану другої кінцівки, можливостей протезування та ступеня функціональних обмежень.

Інвалідність після ампутації

Експертна команда може враховувати:

  • рівень ампутації;
  • одностороння чи двобічна ампутація;
  • стан кукси;
  • наявність контрактур;
  • стан суглобів;
  • здатність користуватися протезом;
  • можливість самостійно пересуватися;
  • потребу в милицях, ходунках або кріслі колісному;
  • здатність виконувати побутові та професійні дії.

Ампутація є одним із найочевидніших прикладів ситуації, коли необхідно оцінювати не лише діагноз, а й фактичне функціонування людини.

Порушення зору

Підставою для оцінювання можуть бути тяжкі порушення зору.

В офіційних критеріях безпосередньо зазначаються, зокрема:

  • сліпота обох очей;
  • двобічний анофтальм;
  • повна сліпота одного ока в поєднанні зі значним порушенням зору другого;
  • тяжкі порушення зору обох очей.

До станів, які потенційно можуть призводити до інвалідності, належать:

  • атрофія зорового нерва;
  • тяжка глаукома;
  • захворювання сітківки;
  • ускладнення цукрового діабету;
  • наслідки травм ока;
  • інші незворотні захворювання органів зору.

За інших офтальмологічних захворювань рішення залежить від ступеня втрати зору та її впливу на повсякденне життя.

Хронічна хвороба нирок

Особливе місце посідає хронічна хвороба нирок.

У критеріях направлення на оцінювання безпосередньо передбачені:

  • хронічна хвороба нирок IV стадії;
  • хронічна хвороба нирок V стадії.

Також враховується стан людини за:

  • термінальної ниркової недостатності;
  • постійного гемодіалізу;
  • потреби в інших методах замісної ниркової терапії.

Тяжкість функціональних обмежень оцінюється індивідуально.

Стан після трансплантації органів

Підставою для направлення на оцінювання можуть бути стани після трансплантації.

Наприклад:

  • трансплантація нирки;
  • трансплантація серця;
  • трансплантація легень;
  • трансплантація печінки;
  • одночасна трансплантація серця та легень;
  • трансплантація підшлункової залози.

Під час оцінювання враховується стан трансплантованого органа, потреба в постійному лікуванні, ускладнення та вплив стану здоров’я на життєдіяльність.

Онкологічні захворювання

Злоякісні новоутворення є однією з найбільш значущих груп захворювань, за яких може встановлюватися інвалідність.

До них належать:

  • рак різних органів;
  • саркоми;
  • злоякісні пухлини головного мозку;
  • метастатичні пухлини;
  • рецидивні злоякісні новоутворення;
  • тяжкі наслідки лікування онкологічного захворювання.

При цьому враховуються:

  • стадія захворювання;
  • наявність метастазів;
  • результати хірургічного лікування;
  • наслідки хіміотерапії;
  • наслідки променевої терапії;
  • прогноз;
  • функціональні порушення.

Для окремих онкологічних та онкогематологічних захворювань із несприятливим прогнозом законодавством передбачено встановлення інвалідності на п’ять років.

Онкогематологічні захворювання

До цієї групи належать злоякісні захворювання кровотворної та лімфатичної системи.

Наприклад:

  • деякі види лейкозів;
  • лімфоми;
  • множинна мієлома;
  • мієлодиспластичні та інші тяжкі онкогематологічні стани.

Рішення залежить від діагнозу, перебігу захворювання, прогнозу та функціонального стану людини.

Захворювання серця та судин

Інвалідність може бути встановлена за тяжких захворювань серцево-судинної системи, якщо вони призводять до стійкого обмеження життєдіяльності.

До таких захворювань потенційно належать:

  • тяжка серцева недостатність;
  • наслідки інфаркту міокарда;
  • тяжкі порушення серцевого ритму;
  • кардіоміопатії;
  • вроджені та набуті вади серця;
  • тяжка ішемічна хвороба серця;
  • захворювання аорти та великих судин;
  • тяжкі форми артеріальної гіпертензії з ускладненнями.

Сам діагноз «гіпертонія» або «ішемічна хвороба серця» ще не означає автоматичного встановлення інвалідності. Оцінюється ступінь порушення функції серця й те, наскільки людина обмежена у фізичній активності та повсякденному житті.

Захворювання нервової системи

Інвалідність може встановлюватися за тяжких захворювань центральної та периферичної нервової системи.

Наприклад:

  • наслідки інсульту;
  • розсіяний склероз;
  • хвороба Паркінсона;
  • епілепсія з тяжким перебігом;
  • бічний аміотрофічний склероз;
  • тяжкі полінейропатії;
  • пошкодження периферичних нервів;
  • наслідки нейроінфекцій;
  • спадкові нервово-м’язові захворювання.

Особливе значення мають порушення:

  • ходьби;
  • рівноваги;
  • координації;
  • мовлення;
  • пам’яті;
  • рухів рук;
  • здатності до самообслуговування.

Наслідки інсульту

Сам факт перенесеного інсульту не означає автоматичного встановлення інвалідності.

Значення мають його наслідки.

Наприклад:

  • параліч або виражений парез кінцівок;
  • порушення рівноваги;
  • неможливість самостійно ходити;
  • порушення мовлення;
  • порушення ковтання;
  • виражене зниження когнітивних функцій;
  • потреба в постійній допомозі іншої людини.

Що значніші та стійкіші ці порушення, то більше підстав для встановлення інвалідності.

Захворювання хребта та спинного мозку

Підставою можуть бути тяжкі стани, що супроводжуються стійким порушенням руху або інших функцій.

Наприклад:

  • травма спинного мозку;
  • параплегія;
  • тетраплегія;
  • виражені парези;
  • тяжкі наслідки перелому хребта;
  • наслідки операцій на хребті;
  • пухлини спинного мозку;
  • тяжкі дегенеративні захворювання хребта з неврологічними порушеннями.

Звичайний біль у спині або наявність грижі міжхребцевого диска самі по собі не гарантують встановлення інвалідності. Необхідні стійкі функціональні порушення.

Захворювання суглобів та опорно-рухової системи

До інвалідності можуть призводити тяжкі ураження великих суглобів і кістково-м’язової системи.

Наприклад:

  • тяжкий артроз кульшового суглоба;
  • тяжкий артроз колінного суглоба;
  • анкілоз суглобів;
  • виражені контрактури;
  • ревматоїдний артрит;
  • тяжкі системні захворювання сполучної тканини;
  • наслідки множинних переломів;
  • наслідки серйозних травм таза;
  • виражені деформації кінцівок;
  • артродези великих суглобів.

При цьому оцінюють можливість людини:

  • ходити;
  • стояти;
  • користуватися сходами;
  • виконувати побутову роботу;
  • працювати за професією.

Ендопротезування суглобів

Сам факт ендопротезування кульшового або колінного суглоба не є автоматичною підставою для інвалідності.

Після успішної операції людина може практично повністю відновити функцію.

Інвалідність розглядається за наявності стійких ускладнень або значних обмежень, наприклад:

  • вираженого обмеження рухів;
  • тяжкого болю;
  • нестабільності ендопротеза;
  • інфекційних ускладнень;
  • неможливості нормально пересуватися;
  • повторних складних операцій.

Цукровий діабет

Діагноз «цукровий діабет» сам по собі також не означає автоматичного встановлення інвалідності.

Велике значення мають ускладнення.

Наприклад:

  • діабетична стопа;
  • ампутація;
  • виражена полінейропатія;
  • тяжке ураження зору;
  • діабетична нефропатія;
  • ниркова недостатність;
  • тяжкі судинні ускладнення;
  • часті тяжкі гіпоглікемії.

За таких станів оцінюється сукупність функціональних порушень.

Захворювання органів дихання

Інвалідність може бути встановлена за тяжких хронічних захворювань дихальної системи.

До них можуть належати:

  • тяжка хронічна обструктивна хвороба легень;
  • тяжка бронхіальна астма;
  • легеневий фіброз;
  • тяжка дихальна недостатність;
  • наслідки значних операцій на легенях;
  • тяжкі професійні захворювання легень.

Основне значення має ступінь дихальної недостатності та обмеження фізичної активності.

Туберкульоз

Туберкульоз є окремою категорією, і в критеріях направлення враховуються особливості тривалості лікування.

За тривалої непрацездатності, пов’язаної з туберкульозом, людину може бути направлено на оцінювання повсякденного функціонування.

При цьому оцінюється:

  • активність захворювання;
  • результати лікування;
  • ушкодження органів;
  • дихальна функція;
  • здатність працювати та обслуговувати себе.

Психічні розлади

Стійкі тяжкі психічні розлади також можуть бути підставою для встановлення інвалідності.

Оцінюється вплив захворювання на:

  • здатність самостійно жити;
  • орієнтацію;
  • спілкування;
  • навчання;
  • роботу;
  • контроль поведінки;
  • потребу в сторонній підтримці.

До таких станів потенційно належать тяжкі хронічні психічні захворювання та виражені інтелектуальні порушення. У переліку діагнозів, що є безпосередньою підставою для направлення, окремо передбачені тяжка та глибока інтелектуальна недостатність.

Тяжкі інтелектуальні порушення

За вираженого зниження інтелектуального функціонування людина може суттєво залежати від допомоги оточення.

Оцінюються:

  • здатність до самообслуговування;
  • орієнтація;
  • здатність розуміти інструкції;
  • безпека самостійного проживання;
  • можливість навчатися;
  • здатність працювати.

За тяжких форм обмеження можуть бути значними або практично повними.

Порушення слуху

Стійка значна втрата слуху також може призводити до інвалідності.

Оцінюється не лише аудіограма, а й можливість:

  • розуміти мовлення;
  • спілкуватися;
  • орієнтуватися в довкіллі;
  • працювати;
  • користуватися слуховими апаратами або іншими засобами компенсації.

Вроджені аномалії

Інвалідність може встановлюватися за вроджених вад і аномалій, якщо вони суттєво впливають на функціонування.

Наприклад:

  • вроджена відсутність кінцівки або її частини;
  • тяжкі вади серця;
  • виражені порушення розвитку опорно-рухового апарату;
  • тяжкі неврологічні захворювання;
  • генетичні захворювання.

Рішення визначається не лише назвою вродженої патології, а й ступенем обмежень.

Які діагнози дозволяють направити людину на оцінювання без очікування тривалої непрацездатності

Для низки станів передбачені спеціальні підстави для направлення.

Серед найпоказовіших прикладів:

  • сліпота обох очей;
  • двобічний анофтальм;
  • тяжкі порушення зору;
  • хронічна хвороба нирок IV–V стадії;
  • тяжкі інтелектуальні порушення;
  • набута відсутність кінцівки або її частини.

Також підставами є певні медичні втручання:

  • ампутації та екзартикуляції;
  • трансплантація органів;
  • деякі артродези великих суглобів;
  • видалення окремих органів;
  • інші серйозні операції, передбачені офіційним переліком.

Повний офіційний перелік наведено в додатках до постанови КМУ №1338.

Чи дають інвалідність лише за діагнозом

У більшості випадків — ні.

Це один із найважливіших моментів.

Наприклад, у двох людей може бути однаковий діагноз: гонартроз III ступеня.

Одна людина після лікування самостійно ходить, працює й практично не обмежена в повсякденній діяльності.

Інша практично не здатна ходити, потребує засобів опори й не може виконувати звичну роботу.

За однакової назви захворювання ступінь функціонального обмеження абсолютно різний.

Тому експертна команда оцінює не лише медичний документ із діагнозом.

Що саме оцінюється

Враховується здатність людини до:

  • самообслуговування;
  • пересування;
  • орієнтації;
  • спілкування;
  • контролю поведінки;
  • навчання;
  • трудової діяльності.

Також враховується потреба:

Як направляють на встановлення інвалідності

Направлення на оцінювання формує лікуючий лікар, який веде людину за основним захворюванням, травмою або станом.

У медичній документації мають бути наведені відомості про:

  • діагноз;
  • тривалість захворювання;
  • проведене лікування;
  • операції;
  • результати обстежень;
  • реабілітацію;
  • поточний стан;
  • функціональні обмеження.

Особливо важливо, щоб документи показували не лише назву захворювання, а й те, чого саме людина внаслідок нього не може робити або робить із суттєвими обмеженнями.

Коли тривалість захворювання стає підставою для направлення

Одним із критеріїв є стійкий або незворотний характер захворювання.

Якщо захворювання триває понад 12 місяців або має тривалий перебіг і невисоку ймовірність суттєвого покращення, це може бути підставою для проведення оцінювання.

Окремо передбачені критерії тривалої тимчасової непрацездатності.

Зокрема, направлення може розглядатися за:

  • безперервної тимчасової непрацездатності протягом 120 календарних днів;
  • переривчастої непрацездатності — не пізніше ніж через 150 календарних днів від початку першого періоду.

Для туберкульозу діють окремі правила.

Які групи інвалідності існують в Україні

В Україні збережено:

  • I групу;
  • II групу;
  • III групу інвалідності.

У I групі виділяються підгрупи А і Б.

Група визначається тяжкістю стійких порушень функцій організму та ступенем обмеження життєдіяльності.

I група інвалідності

Це найбільш виражений ступінь порушення функціонування.

Вона встановлюється людям, стан яких призводить до значної або повної залежності від сторонньої допомоги.

Людина може бути суттєво обмежена або нездатна:

  • самостійно обслуговувати себе;
  • самостійно пересуватися;
  • орієнтуватися;
  • спілкуватися;
  • контролювати поведінку;
  • виконувати інші основні життєві функції.

II група інвалідності

Зазвичай ідеться про виражені стійкі функціональні порушення.

Людина може зберігати частину самостійності, але мати значні обмеження в кількох сферах життєдіяльності.

III група інвалідності

Встановлюється за помірних стійких порушень, які обмежують життєдіяльність, але дозволяють людині зберігати значний ступінь самостійності.

Наприклад, людині можуть бути потрібні:

  • протез;
  • ортез;
  • інші допоміжні засоби;
  • спеціальні умови праці;
  • адаптація діяльності.

На який строк встановлюється інвалідність

Строк залежить від захворювання, прогнозу та характеру порушень.

Без строку повторного оцінювання

Безстрокова інвалідність може встановлюватися за певних анатомічних дефектів і незворотних порушень, передбачених законодавством.

Також спеціальні правила існують для деяких інших категорій.

Наприклад, безстрокове встановлення передбачене в певних випадках для людей з I групою після тривалого періоду інвалідності та для осіб пенсійного віку під час повторного оцінювання.

Особливі правила діють для військовослужбовців із незворотними ушкодженнями, пов’язаними із захистом України.

На п’ять років

На п’ять років інвалідність може встановлюватися людям:

  • із певними онкологічними та онкогематологічними захворюваннями з несприятливим прогнозом;
  • з окремими тяжкими хронічними захворюваннями та станами, включеними до офіційного переліку.

На один–три роки

Для решти випадків тривалість визначається індивідуально.

Зокрема, під час первинного встановлення:

  • III група зазвичай встановлюється на 1 рік;
  • II група — на 2 роки.

Під час повторного оцінювання строк може становити від 1 до 3 років.

Чи встановлюється інвалідність після ампутації безстроково

Це залежить від обставин ампутації та застосовних критеріїв.

Анатомічний дефект є незворотним станом, однак конкретні правила встановлення групи та строку необхідно оцінювати з урахуванням офіційного переліку та причини ушкодження.

Для військовослужбовців, які зазнали незворотної втрати кінцівки або її частини внаслідок ушкодження, пов’язаного із захистом України, передбачені спеціальні гарантії.

У передбачених законом випадках інвалідність встановлюється без строку повторного оцінювання, а групу може бути встановлено на один щабель вищу за ту, що випливає із загальних критеріїв, але не вищу за I групу.

Що важливо після ампутації

Встановлення інвалідності та протезування — пов’язані, але не ідентичні процеси.

Після ампутації людині необхідно якомога раніше починати передбачену лікарями реабілітацію:

Не слід відкладати медичну реабілітацію до завершення всіх адміністративних процедур.

Які документи зазвичай важливі для оцінювання

Залежно від ситуації знадобляться документи, що підтверджують:

  • особу людини;
  • діагноз;
  • результати обстежень;
  • проведення операцій;
  • виписки зі стаціонару;
  • перебіг захворювання або травми;
  • результати лікування;
  • результати реабілітації;
  • поточний функціональний стан.

Якщо йдеться про ампутацію, важливі документи з точним зазначенням рівня ампутації та причини її проведення.

Якщо ушкодження пов’язане з військовою службою, додатково мають значення документи, що підтверджують відповідний причинний зв’язок.

Що робити, якщо захворювання є, але його немає в спеціальному переліку

Це не означає, що встановити інвалідність неможливо.

Спеціальні переліки охоплюють лише певні категорії захворювань і станів.

Основним критерієм залишається наявність стійкого порушення функцій організму та обмежень повсякденної життєдіяльності.

Тому навіть захворювання, якого немає серед окремо перелічених діагнозів, може стати підставою для встановлення інвалідності, якщо воно спричиняє достатньо виражені та стійкі функціональні порушення.

Часті запитання

Натисніть на запитання, щоб прочитати відповідь

За яких захворювань дають інвалідність в Україні?

Інвалідність може встановлюватися за захворювань нервової, серцево-судинної, дихальної, опорно-рухової, ендокринної та інших систем, онкологічних захворювань, тяжких порушень зору чи слуху, після ампутацій, трансплантацій та інших серйозних станів.

Однак важливий не лише діагноз, а ступінь порушення повсякденного функціонування.

Чи є точний перелік діагнозів?

Є офіційні переліки окремих діагнозів, медичних втручань, анатомічних дефектів і тяжких захворювань.

Але загального принципу «є діагноз у списку — автоматично належить певна група» для більшості захворювань немає.

Чи дають інвалідність за цукрового діабету?

Можливо, якщо захворювання або його ускладнення спричиняють стійкі функціональні обмеження.

Сам по собі діагноз цукрового діабету не гарантує встановлення інвалідності.

Чи дають інвалідність після інсульту?

Можливо.

Рішення залежить від наслідків інсульту: порушення руху, мовлення, самообслуговування, когнітивних функцій та інших стійких обмежень.

Чи дають інвалідність за онкології?

Так, онкологічні захворювання можуть бути підставою для встановлення інвалідності.

Для деяких онкологічних та онкогематологічних захворювань із несприятливим прогнозом передбачено встановлення інвалідності на п’ять років.

Чи дають інвалідність після ампутації ноги?

Ампутація є серйозним незворотним анатомічним дефектом і підставою для оцінювання.

Конкретна група визначається індивідуально з урахуванням рівня ампутації та функціональних можливостей людини.

Чи дають інвалідність після ампутації руки?

Так, набута відсутність верхньої кінцівки або її частини передбачена серед станів, що є підставою для направлення на оцінювання.

Група визначається з урахуванням рівня ампутації та ступеня функціональних обмежень.

Чи дають інвалідність після заміни колінного або кульшового суглоба?

Не автоматично.

Якщо після ендопротезування функцію відновлено, сама наявність ендопротеза не означає обов’язкового встановлення інвалідності.

Підставою можуть стати стійкі значні ускладнення та обмеження.

Чи можна отримати інвалідність, якщо захворювання немає в офіційному переліку?

Так.

Якщо захворювання спричиняє стійке обмеження життєдіяльності, експертна команда може встановити інвалідність на підставі загальної оцінки функціонування.

Головне: діагноз та інвалідність — не одне й те саме

Головний принцип чинної системи можна сформулювати так:

інвалідність встановлюється не лише через наявність захворювання, а через стійкі порушення функцій організму та обмеження повсякденного життя, які воно спричиняє.

Тому під час підготовки документів важливо підтвердити не лише діагноз, а і його наслідки.

Наприклад:

  • наскільки людина здатна ходити;
  • чи може самостійно себе обслуговувати;
  • чи здатна користуватися руками;
  • чи потребує допомоги іншої людини;
  • чи може працювати;
  • чи потрібні їй протези або інші допоміжні засоби;
  • наскільки обмеження є стійкими.

Для окремих захворювань, анатомічних дефектів і медичних втручань передбачені спеціальні правила направлення, строків встановлення інвалідності та повторного оцінювання.

Основним нормативним документом є постанова Кабінету Міністрів України №1338 від 15 листопада 2024 року «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» з чинними змінами.

Саме тому за конкретного діагнозу або після ампутації необхідно оцінювати не лише назву захворювання, а й індивідуальний функціональний стан людини.

Category : Без категории, Статьи